У лісочку зеленому куценький зайчик жив,
Ні з ким малесенький ніколи не дружив.
Боявсь заговорити, не знав як підійти, всміхався неохоче,
Бо думав, що з маленькими дружить ніхто не хоче.
"Їжак насупив брови, а білка - трудівниця
Мишка - прудка, як бджілка. Зі мною ніхто не захоче водиться.
Мабуть залишусь сам я і буду одинокий:
Нічого я не вмію, та й зріст мій невисокий.
Та, якось, біля дуба вужа зустрів старого.
Побачив той сльозинки, спитався у малого:
"Про що сумуєш-плачеш, пухнастику малий?"
"Не маю друзів зовсім, бо всі хороші, а я - далеко не такий!
Всміхнувся вуж і весело блискучим оком підморгнув:
"Себе я теж недолюблював, коли маленьким був.
Якщо дружити хочеш, то дружнім будь ти сам.
Всміхайся всім охоче, ділись, чим Бог послав.
Побачиш, як до тебе всміхнеться їжачок,
Як білочка зимою дасть на обід грибок.
Якщо ти друзів хочеш мати, то друзям не бреши.
Хочеш, щоб тебе любили - любов всім покажи.
Всміхнувся зайчик крізь сльозинки, задумавсь на хвилинку,
І вужикові простягнув долоньку, в якій тримав морквинку.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : О собаке.. - Сотниченко Андрей 2000г.решил написать и о "наших меньших",поскольку они-замечательные творения Божьи,и зачастую эти маленькие лохматые,и не очень,друзья,составляют часть нашей жизни,в чем-то,как я думаю,помогая нам сделаться лучше и добрее.Жаль лишь,что век их короток...но память об этом помогает больше их любить.спасибо Господу,что они есть рядом..
